АРСЕНІЙ БОРИСОВИЧ РОГІНСЬКИЙ
(30 березня 1946 – 18 грудня 2017)
Біографічна довідка
Батько — інженер, який працював на ленінградському заводі «Електросила». У 1938 його було репресовано, після звільнення з табору відправлено на «вічне заслання» на Північ (м. Вільськ Архангельської області), де і народився Арсеній Рогінський. У 1951 Бера (Бориса) Рогінського було повторно заарештовано. Він загинув в ув'язненні.
У 1956 родина після посмертної реабілітації батька повернулася до Ленінграда. У 1962–1968 Арсеній Рогінський — студент історико-філологічного факультету Тартуського університету, учень професора Ю. М. Лотмана. З 1965 публікував статті та документи з історії російського визвольного руху XIX століття. Пізніше відкрив і опублікував кілька важливих документів, що стосуються народовольського періоду в російському революційному русі.
У 1968–1981 у Ленінграді працював бібліографом у Публічній бібліотеці ім. М. Є. Салтикова-Щедріна, викладав у вечірніх школах.
Поступово сфера наукових інтересів Арсенія Рогінського розширювалася, а центр її тяжіння зміщувався в бік історії Росії та СРСР у XX столітті. Цьому сприяло зближення під час навчання в Тарту з москвичами, майбутніми дисидентами й правозахисниками. Девіз робіт Рогінського і його співавторів 1970-х можна визначити, скориставшись його власними словами: «Необхідність повернення історичної пам'яті» і «Відновлення незалежної історичної науки». Цю ідею він та його друзі намагалися здійснити, заснувавши перший самвидавний історичний збірник «Пам'ять», упорядкуванням і редагуванням якого Арсеній Рогінський керував протягом 1975–1981 років. «Редакція вважає своїм обов'язком рятувати від забуття всі приречені нині на загибель, на зникнення, історичні факти та імена, і насамперед імена загиблих, зацькованих, обмовлених, долі родин, зруйнованих або знищених поголовно; а також і імена тих, хто страчував, шельмував, писав доноси <... > найбільш важливим тут для нас є вилучення історичного факту з небуття, його порятунок від забуття і введення в обіг — науковий і суспільний» (з передмови до першого випуску збірки «Пам'ять»).
4.02.1977 у квартирі Рогінського було проведено перший обшук. Після повторного обшуку (6.03.1979) Рогінського на вимогу КДБ звільнили зі школи та позбавили права на професію вчителя. У червні 1981 його було позбавлено доступу до Публічної бібліотеки ім. Салтикова-Щедріна «за публікацію документів у закордонному антирадянському виданні».
12.08.1981 Арсенія Рогінського заарештували за звинуваченням у «підробці документів» (йшлося про так звані «взаємини» — листи з офіційних наукових установ, без яких дослідник за радянських часів не міг отримати доступ до архівних матеріалів; Рогінського звинуватили в тому, що він надавав в архівах листи з підробленими підписами). Рогінський відмовився давати слідству будь-які пояснення з цього приводу, заявивши, що вважає неправомірною саму практику обмеження доступу до історичних документів; цей самий погляд він обстоював у своєму останньому слові на суді. 4.12.1981 народний суд Жовтневого району м. Ленінграда засудив Рогінського до максимального строку покарання за цією статтею — чотирьох років позбавлення волі (Рогінського повністю реабілітовано у 1992).
Після звільнення (серпень 1985) і зміни політичної ситуації в країні Рогінський відновив наукову роботу. Брав провідну участь у підготовці до друку збірки «Спогади селян-толстовців. 1910-ті–1930-ті роки» (1989), збірки «Ланки» (1990, 1992) та інших.
У 1990–1993 Рогінський — експерт Комітету Верховної Ради Російської Федерації з прав людини, у 1991–1993 — експерт Комісії Верховної Ради РФ з передання архівів КПРС і КДБ на державне зберігання і Комісії Верховної Ради РФ з реабілітації жертв політичних репресій. У 1992 — експерт Конституційного Суду РФ у «справі КПРС».
Протягом 1988–1989 Рогінський став одним із засновників товариства «Меморіал», керував його науковими програмами. У 1990 за ініціативи Арсенія Рогінського було засновано Науково-інформаційний і просвітницький центр «Меморіал» (1996 року Рогінського обрано його головою). Далі він був членом правління Російського і головою правління Міжнародного товариств «Меморіал».